День, коли в мого ангела вселився демон
Все почалося приблизно в 1.8 року. Наша мила дівчинка перетворилася на маленького тирана. Будь-яке прохання зустрічалося криком "Ні!". Істерики в магазині, на дитячому майданчику, вдома — здавалося, це ніколи не скінчиться. Я читала про сепараційну тривогу, але це було щось інше.
Що ми зрозуміли?
- Це не проти нас. Це про неї. Її мозок розвивається, з'являється бажання самостійності, але нервова система ще нездатна впоратися з величезним потоком емоцій.
- Тригери. Ми навчилися розпізнавати тригери: голод, втома, перезбудження. Профілактика стала нашою головною зброєю.
- Вибір без вибору. Фраза "Ти будеш червону чи синю футболку?" працювала набагато краще, ніж наказ "Одягай футболку!".
Що допомогло?
- Зберігати спокій (принаймні, намагатися). Наша паніка лише підливала масла у вогонь.
- Проговорювати емоції. "Ти зараз дуже злишся, бо ми йдемо з майданчика. Я розумію".
- Бути послідовними. Якщо "ні" — значить "ні".
Цей період був неймовірно складним для наших стосунків, але він навчив нас терпінню. І так, він справді закінчився. Зараз нашій доньці 3, і вона — чудова, хоч іноді й вперта, дівчинка.
